Псальма 137
Біблія в пер. П.Куліша та І.Пулюя, 1905
Огляд розділу
Псалом 137 зберігає скорботу вигнанців, культурний тиск, гостру пам'ять і невирішений гнів біля вавилонських річок. Замовклі арфи втілюють відмову перетворити священну пісню на розвагу, поки Єрусалим лежить втраченим і незабутим.
ВигнанняСіонСкорботаПам'ять
1Над ріками Вавилона, там сидїли ми і плакали, як Сиона спогадали.
2На вербах її повішали ми псалтирі наші.
3Там бо захотїли від нас слова піснї і радостї ті, що в неволю нас забрали, знущались над нами: „Нуте, засьпівайте нам пісень Сионських!‟
4Як же нам пісень Господнїх на чужій землї сьпівати?
5Коли забуду тебе, Ерусалими, нехай праву руку мою віднїме в мене!
6Нехай язик мій прилипне до гортанї моєї, коли не згадаю тебе, як не поставлю Єрусалима над усї радощі мої!
7Не забудь, Господи, день Єрусалима синам Едомським, що кричали: Руйнуйте, до нащадку його руйнуйте!
8О дочко Вавилона, ти окаянна! Щасливий, хто відплатить тобі все, що ти заподїяла нам.
9Щасливий, хто, вхопивши дїточок твоїх, розібє їх о камінь!
Біблія в пер. П.Куліша та І.Пулюя, 1905 — Public Domain. Where these translations come from.